Як встановити вимикач світла своїми руками

На дачах, в приватних будинках (через їхню віддаленості від енергозабезпечуючих організацій) самостійна заміна електрообладнання, що вийшло з ладу, в тому числі і вимикачів, стає все більш актуальною. Незначні пізнання в електротехніці, наявність відповідного інструменту та мінімальних навичок в їх експлуатації – запорука успішного виконання таких робіт в домашніх умовах своїми руками.

Особливості підключення вимикачів

На зорі зародження електротехніки, коли вимикачів ще не було, лампа розжарювання вимикалася викручуванням її з патрона і тим самим електроланцюг “джерело – світильник – джерело” розмикалася. З появою промислових розмикачів це завдання стали виконувати саме вони.

З огляду на те що до люстри підходять два дроти – фазовий і нульовий, необхідно чітко засвоїти, що в інтересах своєї ж електробезпеки, вимикач повинен бути встановлений тільки на розриві жили, що знаходиться під напругою. Інакше при заміні згорілої лампочки можна зазнати впливу електроструму. Конструктивно розмикачі діляться на одно-, дво- і трехклавішние, а по монтажу – на зовнішні і закриті.

Багатоклавішні застосовуються для підключення різних груп лампочок. Відкриті вимикачі зараз використовуються рідко, в основному в дерев’яних будинках, де прокладається поверхнева проводка в спеціальних ізолюючих коробах. Найбільш поширеним є монтаж прихованої проводки в проштрабленних в стінах канавах і встановлення внутрішніх роз’єднувачів в підрозетниках, вмонтованих в циліндричні ніші.

Важливо також знати, куди їх можна встановлювати, а де не можна. Відповідно до вимог Правил Улаштування Електроустановок (ПУЕ) заборонений монтаж таких механізмів в ванних кімнатах і приміщеннях санвузлів – вони повинні бути винесені назовні. Чи не дозволена їх установка і ближче 50 см від газопроводів і менше 60 см від душових кабін. Монтують їх біля дверей, з боку ручок, на висоті не менше 90 см від підлоги і 10 см від косяка.

Для робіт з електрообладнанням знадобляться наступні інструменти:

• пробник-індикатор для напруги;
• дві викрутки – плоска і хрестова;
• плоскогубці;
• гострий ніж;
• ізолююча стрічка.

Встановлення одноклавішного роз’єднувача

Встановити вимикач з однією клавішею нескладно – головне розібратися, що і куди йде. Схема підключення його наступна: нульовий провід від електрощитка через розподільну коробку безпосередньо з’єднується з люстрою. А фазовий подвійним проводом відгалужується до розривача, один з яких, що знаходиться під напругою, буде підводити струм, а другий, з’єднаний через коробку з “плюсом” світильника – відводити.

Перш ніж приступити до монтажу, необхідно індикатором визначити, яка з жил, виведених в підрозетник (для зручності підключення кінець цього кабелю повинен бути довжиною не менше 10 см), під струмом. Потім вимкнути квартирні автомати захисту, що знаходяться в розподільному щиті, і всі подальші роботи проводити тільки при знеструмленій мережі.

Залишається дізнатися, куди і що підключати. Розібратися з цим просто. Щоб дістатися до клем вимикача, його необхідно розібрати. Для цього плоскою викруткою слід акуратно відщепнути клавішу – під нею виявиться притискна пластинка, що утримує зовнішню рамку, яку також необхідно висмикнути з засувок. Після звільнення від них відкривається основний корпус з чотирма гвинтами, одна пара з яких служить для регулювання розпірних скоб, друга – для затиску контактів, а на тильній стороні механізму їх позначення.

Залежно від виробника вони будуть наступними:

• L, 1 – для підключення підвідного дроти;
• 1 (якщо вхід позначений L), 3 або стрілкою – для відвідного.

Є вироби і з закритими клемами, доступ до яких здійснюється через спеціальні отвори. Провід в них просто вдавлюється і відразу ж затискаються контактами за допомогою спеціальних пружин. А щоб звільнити їх, потрібно натиснути відповідний важіль.

Перед підключенням кінці проводів (не менше 10 мм) потрібно звільнити від ізоляції і зачистити від окису, вставити по призначенню в гнізда, залишивши близько 1 мм оголеною частини зовні, і щільно затягнути болтами. Перестаратися не потрібно, інакше можна зірвати різьбу, особливо на дешевих виробах. Але і жили не повинні бовтатися, в іншому випадку з часом контакти почнуть підгорати, і вимикач вийде з ладу.

Зорієнтувавши механізм так, щоб при натисканні на верхню частину клавіші світло включався, а на нижню – вимикався, можна вставити його в підрозетник (вони призначені для розеток, а й під перемикачі теж підходять) і затиснути розпірні скобами. Залишається поставити на місце втрачені частини вимикача, включити АЗС і перевірити роботу.

Монтаж двоклавішних вимикачів

Підключення та монтаж двоклавішних або трьохклавішних вимикачів аналогічні попередньому варіанту. Відмінність лише в кількості проводів, виведених від розподільчої коробки до нього: на подвійний знадобиться трижильний кабель, на потрійний – чотирижильний.

Одна з цих жил буде входити, інші дві або три, в залежності від кількості клавіш, будуть виходити. Визначивши пробником, яка з них знаходиться під напругою, можна приступати і до приєднання. Дізнатися, який і куди провід кріпити, теж нескладно. Досить розібрати механізм, щоб побачити, що на одній зі сторін корпусу всього одна клема – вона і призначена для підключення підвідного дроти. А до всіх інших кріпляться жили, що йдуть до світильників різних кімнат або групам ламп багаторіжкові люстри.

Це ж підтверджують і позначення, нанесені на його тильній частині:

• L, 1 – для приєднання живильного проводу;
• 1 (якщо на вході L), 2,3 або стрілки – для відходять.
• Ні в якому разі не можна забувати, що всі маніпуляції з оголеними проводами потрібно проводити тільки при відключеній електромережі.

Ще однією відмінністю в підключенні є наявність на вимикачі світлодіодного датчика, призначеного для підсвічування механізму в темний час доби. Від нього відходить два провідка, один з яких разом з живильним проводом потрібно затиснути у вхідному контакті, а другий – в ближньому з відведених. При вимкнених лампах він буде світити, а при натисканні клавіші, до якої він приєднаний, гаснути.

Освоївши роботи по монтажу простих вимикачів, можна сміливо братися за встановлення більш складних виробів, наприклад, таких, які реагують на голос. Тим більше, що такі роботи дуже докладно розписуються в інструкціях, доданих до них.

Підключення прохідних механізмів

Раніше розглянуті вимикачі дозволяють проводити включення і відключення світильника тільки з одного місця, але дуже часто виникає необхідність, коли освітленням потрібно управляти з різних пунктів. Наочним прикладом тому служить довгий коридор, коли на вході світло включається, а на виході гаситься. Якщо ж в нього виходять двері кілька кімнат, то хочеться, щоб такий механізм перебував і у кожної з них.

Це завдання легко вирішити за допомогою прохідних і перехресних (перекидних) перемикачів. На відміну від простого одноклавішного, в якому по одній входить і відходить клеми, в перших з них – одна для входу і дві для виходу, в інших – по парі вхідних і вихідних. Тому від розподільчої коробки до них потрібно виводити трьох- і чотирижильні кабелі, причому краще в різнобарвною ізоляції.

До вхідного затискача першого вимикача кріпиться провід живлення, а два відходять, через розподільник, з’єднуються з аналогічними клемами другого перемикача (це той самий випадок, коли необхідні дроти з різною ізоляцією і можна з’єднати між собою жили однакового кольору), а загальний його вхід з’єднується з фазою від світильника.

Облаштування своїми руками ще кількох пунктів управління лампочкою теж не представляє складності. Для цього між двома прохідними механізмами потрібно підключити необхідну кількість перехресних.

Як видно зі схеми, що відходять дроти першого прохідного вимикача в розподільній коробці з’єднуються з вхідними перекидного, вихідні жили якого підключаються до аналогічних лініях другого перемикача. Мережевий “нуль”, так само як і “земля”, у всіх випадках йдуть відразу безпосередньо до світильника.

З’єднання в розподільнику потрібно зробити за допомогою спеціальних контактних груп або скручуванням, а потім ізолювати стрічкою. Освоєння таких робіт, як і установка вимикача, самостійно не представляє складності.