Будівельне сміття – точка росту чи закріплення марності?

Високорозвинені країни відрізняються від інших рівнем перероблення відходів. Щодо цього показника Україні нічим пишатися. Середній рівень у ЄС станом на 2020 рік склав 46%. У нас близько 94% сміття прямує відразу на полігони та звалища. Тенденція останніх років є позитивною, але такими темпами ми будемо десятиліттями наздоганяти розвинені країни. Додайте до цього війну. У підсумку маємо величезний обсяг будівельного сміття, яке не перероблюють.

Корінь проблеми у відсутності стимулів для сортування відходів. Наявність контейнерів для пластику і скла біля під’їзду фактично нічого не вирішує. Значній частині людей звичніше викидати все в один пакет, а відносно мала частка свідомих громадян не здатна суттєво змінити ситуацію.

Найпростіше розв’язувати проблеми у кризові часи, коли очевидною стає неефективність старих підходів. Тримаймо в голові, що станом на жовтень 2022 року за оцінками ООН в Україні внаслідок бойових дій з лютого сформувалось близько 640 мільйонів тонн будсміття. У вересні 2023 року війна ще триває і ми легко можемо перетнути сумний показник в 1 трильйон тонн відходів через зруйновані багатоповерхівки, приватні будинки, дороги, мости та іншу інфраструктуру. Для розуміння масштабів – середньорічний обсяг формування будівельних відходів у Києві до війни становив близько 300 тисяч тонн.

Для усунення проблеми розглянемо підхід, який раніше використовувався щодо будсміття:

• під час будівництва чи ремонту все непотрібне складається в одному місці;
• замовляється транспорт для вивозу на полігони захоронення;
• сміття акумулюється на полігонах на десятки років без будь-якої утилізації.

Почнемо з полігонів. В’їзд на територію платний і залежить від об’єму сміття та типу суб’єкта, що виконує вивезення. Обґрунтованість тарифів навіть не варто розглядати, адже фактично ми платимо лише за те, щоб відходи навічно лежали в одному місці. Ціна транспорту для вивозу сміття у Києві після ремонту квартири складає не менше ніж 1000-1500 гривень за 5-10 кубічних метрів без послуг вантажників. Вартість не така і значна у масштабі, але це плата за неефективне і парадоксально законне захоронення відходів. Іншого способу в рамках закону наразі не існує, а буму будівництва підприємств з перероблення будсміття не спостерігається.

Перейдемо до початкового етапу будівництва/ремонту/демонтажу. Забудовник чи ремонтник не зацікавлений у сортуванні відходів. Він чудово знає, що надалі все непотрібне просто вивезуть. Єдиний очевидний для них варіант – діяти у правовому полі та оплачувати безглузде розширення сміттєзвалищ.

Лише державні інституції можуть змінити невтішні реалії. Кроки мають бути радикальними та швидкими. З мільйонами кубометрів будсміття потрібно буде щось робити. Почати варто з таких кроків:

1. Зміна принципів роботи наявних полігонів. Потрібна ціль, що до певної дати у майбутньому вони функціонували лише для токсичних і потенційно небезпечних відходів. Це, наприклад, азбест, обгорілі рештки певних видів теплоізоляції тощо. Безглуздо прирівнювати биту цеглу чи залізобетон до засохлих лакофарбових матеріалів. Ініціювати процес доречно з підвищення плати за в’їзд полігону уже сьогодні. Таким чином і будівельники, і перевізники, і прості люди будуть зацікавлені не витрачати велику суму на вивіз. До багатьох прийде розуміння, що відходи є ресурсом, який нераціонально викидати. Не просто так у Нідерландах з 1997 року заборонено поховання усіх будівельних відходів, які можуть бути перероблені.
2. Введення в будівельні стандарти норми обов’язкового використання матеріалів, отриманих після перероблення відходів. Наразі ДБН регламентують технічні нюанси будівництва. Держава встановлює, що конкретна залізобетонна плита повинна мати характеристики не гірші планових. Не потрібна велика політична воля для встановлення норм, що, наприклад, при благоустрої прибудинкової території підсипка під тротуари та дороги повинна містити не менше ніж 20% подрібненого бетону, отриманого після перероблювання.
3. Створення державної інституції щодо усунення наслідків війни. У сфері будь-якої утилізації й повторного перероблення сортування відходів є найбільш трудомістким процесом. Його важко або дорого автоматизувати. Отже, потрібні тисячі людей, які на початковому етапі будуть розбирати та сортувати наслідки російської агресії. Приватний бізнес важко залучити до таких робіт, адже він загалом виснажений бойовими діями й сам потребує суттєвих інвестицій. У держави більше ресурсів і можливостей домовлятись з нашими партнерами щодо фінансової допомоги конкретно в цьому напрямку. Це не лише турбота про довкілля, а й створення додаткових робочих місць, насамперед для людей без навичок.

У нашого майбутнього зараз лише один можливий напрямок руху – до Європи. Вступ в  ЄС не лише на словах, а і юридично закріплений. Нам потрібно ставати більш цивілізованими щодо перероблювання всіх видів відходів. Будівельне сміття може стати проривним кейсом, де унікально з’єднаються історичні обставини, економічна вигода та екологічне мислення.